Заповідна «хатинка» або Проблеми самочинного будівництва

Проблема самочинного будівництва, в тому числі і в заповідних та паркових зонах, на берегах річок і водойм, для України не нова. І судячи з усього, кінця їй не видно, зважаючи на те, що «самовільники» — не прості смертні, в яких, до того ж, як правило, є владні покровителі, які й самі не проти звести «хатинку» десь у заповідній зоні, яскравим прикладом чого є пристолична Конча-Заспа та заплави Дніпра.

Неоднорідною є й судова практика зі згаданих питань. Саме тому 30 березня Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийняв постанову «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочиного будівництва)». Більш детально про те, що ж спонукало вищу судову установу до цього кроку і як бачать судді розв’язання цю проблеми ми й спробували з’ясувати в розмові із суддею ВССУ Валентиною СІМОНЕНКО.   

Валентино Миколаївно, чому Пленум ВССУ звернув увагу саме на 376 статтю Цивільного кодексу (правовий режим самочинного будівництва)? І чому саме зараз?

— Прийняття цієї постанови обумовлено, найперше, актуальністю проблем, пов’язаних із самочинним будівництвом, визнанням прав на нього та його знесенням або захистом прав інших осіб від самочинного будівництва, яке порушує їх права. Зважаючи на те, що правовідносини з будівництва нерухомого майна як одні з найважливіших правовідносин у державі, що суттєво впливають на права та обов’язки людей, постійно змінюються, і останнім часом законодавство, яке регулює зазначені правовідносини суттєво змінилося, в судовій практиці трапляються випадки неоднакового застосування такого законодавства та неоднакового його тлумачення.

Зокрема, неоднаково в судовій практиці визначається саме поняття самочинного будівництва. Не завжди відрізняють правовідносини щодо самочинного будівництва на власній земельній ділянці від самочинного будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у власності або користуванні іншої особи, чи будівництва на земельній ділянці, яка не була відведена саме для такого будівництва або була відведена з іншим цільовим призначенням. Неоднаково суди розуміють зміст правовідносин щодо незавершеного та самочинного будівництва.

Як свідчить практика, у зв’язку з нечіткістю правових норм складними є питання визначення наслідків незаконних або самочинних прибудов та надбудов, а також щодо особи, яка має право звернення до суду з позовом стосовно самочинного будівництва. Крім того, часто виникають складнощі стосовно застосування наслідків самочинного будівництва та визначення балансу між правом власника або користувача земельної ділянки на визнання права на самочинне будівництво та обов’язком здійснити це будівництво відповідно до діючих будівельних норм і правил на підставі відповідних дозволів, що за своєю суттю виключає самочинне будівництво як таке.

Питання щодо роз’яснення судам положень ст. 376 Цивільного кодексу України поставало ще у Верховному Суді України. Однак, оскільки правовідносини з будівництва загалом, а із самочинного будівництва в особливості, досить складні, розробка проекту постанови Пленуму неодноразово відкладалася. На мою думку, це було однією з причин того, що практика судів із розв’язання спорів про самочинне будівництво є неоднозначною: від відмови у визнанні права на самочинне будівництво при наявності всіх підстав для цього і знесення будинків, які є єдиним житлом осіб –власників земельних ділянок до «узаконювання» захватів державних і комунальних земель за відсутності будь-яких підстав для цього.

Це спричиняло невдоволення ухваленими судовими рішеннями як з боку державних і комунальних органів, так і з боку громадян. А тому постало питання про надання роз’яснень щодо принципових проблем, які виникають при розгляді зазначених категорій справ. Така необхідність загострилася з прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який суттєво змінив правовідносини з будівництва та прийняття забудов в експлуатацію.

Постанова Пленуму ВССУ дає відповіді на частину проблемних питань, однак робота над вивченням судової практики не припинилася, тому, звичайно, в постанову Пленуму буде внесено відповідні доповнення та уточнення.

Наскільки поширені подібні справи в судових розглядах?

— Справи щодо будівництва, зокрема самочинного, його знесення або визнання права власності на нерухоме майно є досить поширеними у загальних судах. Так, у 2011 році у провадженні загальних судів перебувало 15 161 справа, з них розглянуто – 12 493. Статистика свідчить, що з оскаржених рішень половина скасовується з ухваленням нового рішення, тобто практика розгляду зазначених справ є несталою.

Самочинне будівництво сьогодні – проблема для України. І йдеться навіть не стільки про тих, кому десь треба жити, звівши житло, а про нищення заповідних зон і парків, відгородження від людей берегів водойм і річок. Приклад – заплави Дніпра під Києвом. Суди, зокрема, можуть вирішити цю проблему?

— Слід погодитися з тим, що самочинне будівництво є проблемою для країни та громадян. Однак це проблема не лише для України, а для багатьох держав, економіка яких перебуває на стадії розвитку. І, на мою думку, вирішувати її має не лише судова влада, завданням якої не є розв’язання економічних або інших проблем державного будівництва чи економіки. Судова влада лише забезпечує застосування тих нормативних актів, які держава приймає для регулювання суспільних та економічних правовідносин. А тому вважаю безвідповідальним покладати на судову владу та безпосередньо на суди функції, які належать до сфери виконання саме держави, зокрема суто їй притаманну регуляторну функцію – регулювання будівництва. На мою думку, ці питання слід ставити перед аналітиками з питань розвитку суспільних правовідносин, які й мають надавати висновки щодо причин наявності або відсутності тих чи інших правовідносин у суспільстві, щодо впливання держави та державних органів на ці правовідносини та шляхів вирішення проблемних питань.

Аналіз правовідносин з будівництва й нормативно-правових актів щодо регулювання цих правовідносин свідчить, що в них задіяні усі органи державної влади та місцевого самоврядування. А тому, аби були дотримані права всіх учасників зазначених правовідносин, слід чітко, просто та зрозуміло виписати в нормативно-правових актах права та обов’язки всіх учасників та в подальшому їх виконувати, уникаючи при цьому суб’єктивних підходів.

Варто зазначити, що суди розглядають справи лише за зверненнями осіб: фізичних або юридичних, в тому числі державних органів. А тому, що стосується спорів щодо звільнення будь-яких земельних ділянок, знесення будь-якого самочинного будівництва та інших суспільно значимих спорів, то вони не можуть розглядатися доти, доки до провадження суду не надійде позовна заява відповідного державного органу або особи, права якої порушуються.

Крім того, вивчення судової практики та моя особиста практика розгляду таких спорів свідчить про те, що часто позовні заяви складаються непрофесійно, без належного обґрунтування та надання відповідних доказів у судовому засіданні. А суди, ухвалюючи рішення відповідно до принципу змагальності сторін у судовому процесі, який є одним із основних принципів демократичного судочинства, отримують звинувачення в корупції та зацікавленості.

Однак ніхто при цьому не прагне розібратися у підставах такого рішення суду. Дуже прикро, коли ухвалюючи рішення, розумієш, що державний орган, який як ніхто має бути в цих питаннях професійним, припускається таких помилок, що позбавляє суди можливості ухвалити рішення на користь суспільства. Можливо, це комусь потрібно? Складається враження, що легше звинуватити суд у незаконному рішенні, ніж професійно написати позовну заяву, обґрунтувати її та довести.

Що говорить про ці справи судова практика і що рекомендує ВССУ судам під час розгляду подібних справ?

— Судова практика у справах про знесення самочинного будівництва або визнання права на самочинно збудовані об’єкти нерухомого будівництва свідчить про те, що суди не завжди звертають увагу на принципові положення як ст. 376 ЦК України, так і постанови Пленуму ВССУ. При розгляді зазначених справ судам слід звертати увагу, по-перше, на те, кому належить земельна ділянка, на якій було здійснено будівництво. Якщо земельна ділянка не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво, або між особою та власником земельної ділянки відсутні будь-які правовідносини, які надають право на забудову, і власник земельної ділянки заперечує проти таких дій, таке будівництво підлягає знесенню.

По-друге, чинне законодавство, а саме п. 9 прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», передбачає прийняття в експлуатацію збудованих до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт при подачі заяви про прийняття їх в експлуатацію до 31 грудня 2012 року до інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об'єктів за наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, протягом 30 днів з дня подання заяви. А тому судам слід звертати увагу на те, чи використала особа, яка здійснила будівництво, можливість здачі в експлуатацію такого нерухомого майна та чи відповідає відмова у прийнятті в експлуатацію будівлі законодавству.

По-третє, суди мають з’ясувати, за яким цільовим призначенням та для якого виду використання надана земельна ділянка, на якій здійснено будівництво нерухомого майна, оскільки часто особи здійснюють будівництво на землях сільськогосподарського призначення або зводять індивідуальні житлові будинки на землях для ведення садово-огородницької діяльності тощо. Слід також мати на увазі, що знесення самочинного будівництва на власній земельній ділянці можливе лише після з’ясування питання про можливість його перебудови відповідно до вимог законодавства про будівництво, будівельних, санітарних норм і правил тощо.

Вимоги ст. 376 ЦК України стосуються лише будівництва нерухомого майна, а тому знесення майна, яке не належить до категорії нерухомості, можливе шляхом звільнення земельної ділянки або приведення її у первинний стан (ст. ЗК України).

По-четверте, особа, яка здійснила самочинне будівництво, може звертатися до суду з позовом про визнання права на самочинне будівництво, якщо вона не змогла вирішити це питання іншим шляхом та при наявності спору. А тому суди не мають підміняти собою інші органи державної влади або місцевого самоврядування шляхом задоволення позовів про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно без з’ясування питань щодо звернення особи до органів державного будівельного контролю із заявою про обстеження будівництва на предмет його відповідності будівельним нормам та правилам прийняття в експлуатацію.

У зазначеній постанові Пленуму ВССУ надаються відповіді й на інші спірні питання щодо самочинного будівництва, які, безперечно, є корисними для судової практики.

Розмовляв Максим ІЛЛЮК

Джерело:

ЮВУ №21

Аналітична юриспруденція