Вимір проблем розвитку інформаційного і громадянського суспільства в розбудові юридичної науки

Вимір проблем

розвитку інформаційного і громадянського суспільства в розбудові юридичної науки

Ілларія Бачило,

завідуюча сектором інформаційного права

Інституту держави і права Російської академії

наук, доктор юридичних наук, професор

 

Олександр Соснін,

професор кафедри управління суспільним розвитком

Національної академії державного управління

при Президентові України,

доктор політичних наук, професор, спеціально для «ЮВУ»

 

        

Розробка концептуальних моделей функціонування інституцій інноваційного розвитку, формування громадянського суспільства неможливо без розбудови технологічних засад створення інформаційного суспільства, виведення інформації як головного ресурсу розвитку суспільно-політичних і економічних відносин. Тут ми сьогодні стикаємося із багатьма труднощами, навіть світоглядного рівня, оскільки всі процеси трансформації в наших суспільствах, із зміною ставлення до інформації, віддзеркалюють у собі об'єктивні і суб’єктивні труднощі, і, все ж таки, формуючи гуманістичний вектор нашого оновлення.

 

Ресурс розвитку

Значимість знань і того, що ми називаємо інформацією, необхідність технологічного оновлення процесів їх збирання (накопичення), опрацювання і цілеспрямованого поширення, їх суттєвий вплив як ресурсу інноваційного розвитку в будь-якій державі можна простежити із найдавніших часів.

Концентруючи в собі знання, набуті цивілізацією, інформація як ресурс, безумовно, стає ноосферою життя людини і суспільства, специфічною оболонкою інноваційного розвитку, а засвоєння величезних масивів знань через систему освіти взагалі є основним мутагенним фактором нашої загальної еволюції. Особливо сьогодні, коли людство однозначно підійшло до межі певного відчуття нового етапу свого розвитку, яку ми метафорично іменуємо інформаційною цивілізацією і достатньо часто згадуємо пророчі слова великого В.І. Вернадського про нещадну боротьбу держав і суспільств, в якій перемагатимуть і виграватимуть ті, на боці яких стоятимуть наука і знання, які вмітимуть користуватися їхніми вказівками, будуть спроможні створювати кадри працівників, які володітимуть останніми успіхами техніки і точного мислення, однак досі повільно вибудовуємо засади інноваційних підходів у розбудові держави, які пов’язано із становленням громадянського та інформаційного суспільства.

Дискусії навколо інноваційного розвитку національних економік наших країн точаться давно. У спадщину від СРСР нам досталися країни, вектор розвитку яких після війни 1941-45 рр. було направлено не тільки на відновлення потужного індустріального потенціалу, головне, на формування постіндустріальних економік. Ми, зокрема, були локомотивами розвитку в СРСР кібернетики та інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Ми першими відчули, що загальний розвиток науки і виробництв у ХХ столітті відбувається через зміни у процесах взаємодії людини і суспільства із інформацією, однак, на жаль, осмислення і глибокого політологічного аналізу ситуації щодо змін у владних і виробничих відносинах та узагальнення світового досвіду щодо реформування діяльності органів державної влади і умовах інформатизації у нас своєчасно зроблено не було. Як наслідок, зростаюча в світі залежність процесів розвитку від джерел змістовної інформації, знань та впровадження ІКТ, як ресурсу розвитку, не була відображена у концепціях трансформацій і розвитку наших суспільств.

 

Технологічна та організаційна конвергенція свідомості

Виявивши пізніше відсутність засад правовідносин і правил поведінки із інформацією як власністю і ресурсом розвитку, загальмувався процес розробки та застосування високих технологій – замість глибокого, системного, всебічного аналізу і дослідження нових, невідомих людству процесів, що реально відбувались у складній та значимій для людей сфері – соціально-політичній, взагалі загальмувався процес вироблення обґрунтованих стратегічних напрямів розвитку, почалось активне використання суб’єктивних лозунгів і закликів лідерів різноманітних партійних угруповань. Іноді навіть складалося враження, що вони всюди пропонують однакові системні інструменти як щодо реформуванні ЖКХ, так і фундаментальної і прикладної науки, яка є основою рішень інноваційного спрямування. Таким чином, на відміну від розвинених країн, змістовна інформація своєчасно не стала у нас фундаментальним чинником розвитку суспільства, через який розкривається могутність і сутність людини, суспільства і держави. Лише сьогодні уряди наших країн розпочинають системну роботу зі створення інноваційних науково-промислових утворень для розвитку високотехнологічних галузей виробництв, враховувати регіональні особливості та традиції розвитку науково-технологічної сфери.

Оглядаючи минулі аграрний та індустріальний етапи технологічного розвитку, можна сказати, що сутність діяльності людей завжди здебільшого полягала у перетворенні та переміщенні речовин, з часом енергії для потреб існування і розвитку, але під примусом влади. Потреба у перетворенні та переміщенні інформації і знань у площину економічних відносин, потреба формування інформаційних ресурсів розвитку, виникла тоді, коли темпи суспільно-політичного розвитку набуття людиною певної свободи діяльності із інформацією і знаннями потягнули за собою технологічні проблеми соціального, культурного та екологічного життя людини і суспільства. Скажімо, сьогодні темпи економічного зростання самі по собі перестають розглядатися як основний критерій розвитку, адже воно за своєю суттю відбуваються за рахунок нищення природних ресурсів, і не тільки нафти, газу і корисних копалин, але й питної води, повітря тощо. Спочатку окремі вчені, а згодом і все людство почало усвідомлювати, що соціально-економічний розвиток світу набув ознак прискореного руху до глобальної екологічної катастрофи, яка ставить під загрозу не тільки задоволення життєво важливих потреб та інтересів майбутніх поколінь, але й саму можливість існування людства. На початку ХХІ століття ми стикнулися із кризою і глибинними протиріччями, коли самі по собі знання та навички, вміння окремих людей діяти раціонально не стають запорукою позитивного розвитку суспільства. Всім, вочевидь, стало зрозумілим, що подальший прогресивний розвиток дедалі більше потребує волі та свідомості всього суспільства, вміння і бажання громадян вільно користуватися знаннями, щоб запобігти дедалі більшому загостренню протиріччя між зростаючими потребами в природних ресурсах і неспроможністю біосфери забезпечити їх відтворення. Необхідність знайти вихід із такого становища обумовила гостру потребу технологічної й організаційної конвергенції свідомості, почуттів, науки й освіти, всього життя суспільства взагалі на основі ефективного використання інформації та знань – потребу побудови нових теоретичних моделей розвитку і світогляду інноваційної діяльності.

 

Між «ядром» і «периферією» світу

На жаль, сьогодні поки що дії влади і стан справ у суспільстві не надихають нас тут на швидку перемогу, хоча не можна заперечувати, що взагалі вектор суспільно-політичних змін уже багато в чому підпорядковано потребам зниження концентрації і монополізації влади в державі й суспільстві, направлено на розвиток національної свідомості, забезпечення суверенітету націй, утворення і розвиток національної державності через демократизацію процедур суспільно-політичного життя.

Засади інформаційного, громадянського і, як наслідок, інноваційного суспільства вибудовуються в наших країнах досить повільно. Новації, інноваційна енергія наших громадян, їх ціннісно-орієнтовані знання повільно стають сутністю інноваційної діяльності. Відчувається відсутність взаємодії економічної («інформація – знання») і соціальної («людина – суспільство») систем у діях влади, громадянина і суспільства. Хоча у розвиток технологій і побудову засад взаємовідносин, притаманних «інформаційному суспільству», вкладено й дотепер вкладаються величезні кошти, значні сили й засоби, створюються спеціальні центри, комісії, державні органи управління тощо. В основі зусиль лежить усвідомлення того, що формування й розвиток інформаційної інфраструктури і громадянсько-політичних утворень сприяє знаходженню адекватних відповідей на виклики часу і є запорукою повноцінного входження наших країн у ланцюги світової економіки. Вирішуються це не тільки за допомогою можливостей ІКТ і систем транснаціонального зв’язку, але й за рахунок приведення законодавства країн до єдиних стандартів щодо розуміння процесів взаємовідносин у загальносвітовому інформаційно-комунікаційному середовищі – між «ядром» і «периферією» світу. Немає потреби доводити, що процес цей складний і що його наслідки не є винятково позитивними. Поряд з можливостями, що відкриваються, перехід до глобального «інформаційно-комунікаційного суспільства» пов'язано з появою низки виключно нових і загостренням старих загроз і викликів у всіх сферах людської діяльності, включаючи світову політику.

 

Необхідні серйозні політико-правові зміни

Безумовно, сучасні ІКТ і транснаціональні комунікаційні системи зв’язку (ТКЗС), їх взаємодія із суспільством ще повинні еволюційно дозріти, але це довготривалий процес, на який впливає безліч зовнішніх і внутрішніх чинників, тож процес слід поки що розглядати, головним чином, не інакше як здатність громадян наших країн адекватно реагувати на виклики часу, і саме тому надзвичайно актуальним є питання розуміння законодавцями та владою процесів розвитку засад інноваційного і громадянського суспільства у взаємозв’язку із процесами інформатизації, тобто процесами розвитку інформаційного суспільства.

На жаль, сьогодні через небажання наших законодавців знати і вивчати складні алгоритми системно правових механізмів регулювання інформаційної, інноваційної та громадської діяльності громадян вже виникло багато загроз детермінації незворотної ланцюгової реакції щодо втрати державами темпів технологічного оновлення, внаслідок чого ми поки що не можемо впевнено конкурувати із розвиненими країнами. Подальші наслідки такого процесу ведуть взагалі до непередбачуваних подій – від техногенних катастроф і розповсюдження злочинних (кримінальних) технологій управління суспільством, і, як наслідок, до створення в ньому неконтрольованого інформаційного хаосу і навіть колапсу.

Так, на прикладі міжнародних подій 2011 року ми вже побачили, що відключення від Інтернету або регулювання інформаційно-комунікаційною мережею зовні, означає втрату важелів державного управління, миттєвий і повний параліч фінансової системи тощо. Як наслідок – неминучий колапс економіки, і світ вже відчув. Скажімо, те, що без надійного забезпечення доступу громадян до інформації й сервісів, доступних через Інтернет, багато питань національного розвитку і безпеки просто втрачає сенс і вимагає збалансування рішень і дій при проведенні внутрішньої і зовнішньої політики.

Ми звикли, що з часів створення Інтернету у 80-х роках минулого століття за ним наглядають американці. Вони встановлювали перші технологічні стандарти, приймали рішення про те, як мають виглядати інтернет-адреси тощо. Однак сьогодні ми стаємо свідками того, що світове співтовариство наполягає на демократизації мережі. Транскордонна просторова структура Інтернету вступає в протиріччя із законами національних держав, у межах яких ми звикли діяти. Національні держави починають вимагати серйозних політико-правових змін в організації процесів використання інтернет-технологій, вибудовуючи засади нової інформаційної політики.

(далі буде)



Теги:

Інститут держави і права Російської академії наук, Національної академії державного управління при Президентові України, СРСР, кібернетика, інформаційно-комунікаційних технологій, техногенні катастрофи, фундаментальна і прикладна наука, інформаційно-комунікаційна мережа

Аналітична юриспруденція