НОВИЙ КПК: ЧАС ДОВГООЧИКУВАНИХ І ПРИНЦИПОВИХ ЗМІН

НОВИЙ КПК: ЧАС ДОВГООЧИКУВАНИХ І ПРИНЦИПОВИХ ЗМІН

20 листопада 2012 набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК). За кількістю концептуальних змін цей кодекс можна порівняти лише з прийнятим у 2003 році Цивільним кодексом України. Абсолютно нові підходи, що потребують нової правосвідомості та відповідної правової культури…

КОЛИ ПОЧНЕМО?

Особливість правової ситуації, що склалася, полягає у паралельному застосуванні нових процесуальних норм разом з нормами старого КПК, які певний час також будуть чинними.

Це питання врегульоване у Перехідних положеннях нового КПК. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ (далі – ВССУ) підготував з цього приводу інформаційний лист від 26.11.2012 «Про деякі питання застосування розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України». ВССУ зазначив, що визначальними є дві дати - дата надходження до суду матеріалів кримінальної справи і дата набуття новим КПК чинності. Датою надходження таких матеріалів до суду є не дата передачі (надходження) їх у провадження конкретного судді, а дата, зазначена на реєстраційному штампі суду, проставленому відповідно до пункту 2.2 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68, поряд із реєстраційним номером на правому нижньому чи іншому вільному від тексту місці супровідного листа до кримінальної справи (матеріалу), що проставляється у день його надходження до суду.

Кримінальні справи, які на момент набрання чинності новим процесуальним законом, тобто до 19 листопада 2012 року включно, не надійшли з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про звільнення від кримінальної відповідальності до суду згідно із реєстраційним штампом останнього – розслідуються, направляються до суду та, відповідно, розглядаються судом першої інстанції, а в подальшому – судами апеляційної, касаційної інстанцій та Верховним Судом України - згідно з положеннями нового КПК.

ВССУ також зазначив, що слідчий суддя має визначати допустимість доказів (фактичних даних), якими органи досудового розслідування обґрунтовують заявлені ними клопотання та на підставі яких він встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню - виходячи з того, у порядку якого процесуального закону (старого чи нового) вони були отримані.

Нарешті варто звернути увагу на загальний принцип дії нового КПК у часі відповідно до ст.5. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями того кодексу, який був чинним на момент їх отримання.

НАЙБІЛЬШЕ РОЗЧАРУВАННЯ

Попри усе новаторство нового процесуального закону, давно обіцяне започаткування в Україні суду присяжних фактично так і не відбулось. Із статей 31, 242, 383-391 можна дійти висновку, що йдеться не про присяжних у класичному розумінні цього поняття, а про народних засідателів ще радянського штибу.

Провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, може за клопотанням обвинуваченого здійснюватись судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. У ч.3 ст. 383 КПК зазначається, що присяжні мають вирішувати усі питання, пов’язані з судовим розглядом, разом з професійними суддями. Крім питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку. Відповідно до ст.391 нарадою суду присяжних керує головуючий (тобто професійний суддя). Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім.

А частина 5 ст.391 взагалі встановлює правило, що суперечить як здоровому глузду, так і елементарній логіці. У випадку, коли серед більшості складу суду, яка ухвалила рішення, відсутні професійні судді, головуючий зобов’язаний надати допомогу присяжним у складенні судового рішення. Тобто професійний суддя, який лишився у меншості, тепер має всупереч своєму внутрішньому переконанню допомагати присяжним писати вирок, з яким не згоден. Таке ми вже проходили, тільки нарзасів у радянському суді було двоє, а професійний суддя один. Зараз пропонують іншу пропорцію – двоє суддів проти трьох присяжних. Щоправда, змінено порядок добору цих присяжних. Нарзасів у СРСР обирали трудові колективи, де вони працювали, а присяжних має визначати автоматизована система документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних.

Натомість, у Росії і США присяжних дванадцять осіб. Після закінчення судового розгляду суддя звертає­ться до присяжних з напутнім словом. У ньому він дає рекомендації стосовно правових норм, які підлягають засто­суванню в даній справі, і ті пояснення стосовно досто­вірності й значення доказів, які, на його думку, необхід­ні для правильного вирішення справи. Свої рішення колегія присяжних приймає окремо від професійного судді-головуючого, обговорення проходить у спеціальній ізольованій кімнаті, куди професійні судді доступу не мають. Якщо під час обговорення виникає потреба у спілкуванні із суддею, то таке спілкування здійснюється через судового пристава. Саме так виключається вплив на присяжних, значно менше поширюється інформації, розмов і чуток про «куплений суд», про «кишенькову правосуддя» тощо.

Отже, справжній суд присяжних – це не просте збільшення кількості звичайних пересічних громадян, які мають разом із суддями вирішувати питання винуватості підсудного, а відокремлення колегії присяжних від професійних суддів. Тобто зміни мають відбуватись не кількісні, а якісні. До речі, у США юрисдикцію судів присяжних поширили і на цивільні справи.

МІСТЕР ІКС – ПЕРСОНАЖ НОВОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕССУ

Застосування окремих норм нового КПК взагалі неможливе без офіційних роз’яснень відповідних органів. До таких норм можна, зокрема, віднести ч.9 ст.352. Встановлено, що у виняткових випадках для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін чи самого свідка постановляє вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам процесу можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Перед постановленням відповідної ухвали суд зобов’язаний з’ясувати наявність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, і в разі їх обґрунтованості відмовити у проведенні допиту свідка в порядку, визначеному цією частиною.

Положення КПК про можливість допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, викликає низку запитань як концептуального, так і суто практичного характеру. Унеможливлення ідентифікації свідка – для кого це унеможливлення? Для тих, хто збирається на цього свідка тиснути, погрожувати йому? Або для адвоката, який має такого свідка з боку обвинувачення допитати чи для прокурора, який у свою чергу хоче допитати свідка захисту? Поки що незрозуміло, яким чином буде здійснюватись оцінка і перевірка таких свідчень, наданих невідомою особою із «створенням акустичних перешкод». Скоріш за все ми отримали чергову «мертву» норму законодавства, яка нібито і існує, але ніколи не застосовується.

У наведеному контексті також виникає питання із застосуванням положень ст.290 КПК. Тут передбачено, що прокурор або слідчий зобов’язані надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в їх розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов’язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них як докази.

То як же буде із свідками, які невідомо хто і невідомо звідки взялися? Якщо йдеться про досвід США, то бажано довести цей досвід до широкого загалу і добре подумати над тим, як цей досвід застосувати у наших умовах. Хоча, колись щось подібне в нас вже було, років так з триста тому. Злочинцям, які хотіли викрити своїх спільників, надівали на голову звичайний лантух з отворами для очей і у такому вигляді водили вулицями, перевіряли шинки, базари тощо. Називали таких людей послухами. Зустріч з ними нічого хорошого не обіцяла і увесь зустрічний люд рятувався втечею.

Повертаємось у наш час. На частину поставлених запитань практика застосування нового КПК дасть свої відповіді, натомість поставить нові запитання. Отже, читаємо, аналізуємо, обговорюємо. Інші проблеми КПК стануть темою наступних публікацій.

Сергій ТЕНЬКОВ

Джерело:

ЮВУ № 3 (916)

Аналітична юриспруденція