Незахищений туризм. Хто відповість за зіпсований відпочинок?

Наближається до завершення літній курортний сезон. Більшість українців уже провели свої відпустки на курортах Туреччини, Єгипту, Хорватії, Чорногорії, Тунісу тощо. На щастя, цього року обійшлося без скандальних повідомлень про зіпсований відпочинок наших громадян за кордоном через банкрутство чи шахрайські дії туристичних фірм. Проте неприємних сюрпризів у вигляді проблем із затримкою вильоту літака чи зриву туру українським туристам все ж таки не вдалося уникнути. Як же у такому випадку компенсуються збитки, понесені під час невдалого відпочинку, ми і вирішили дізнатися.

Туристичне банкрутство

У Законі «Про туризм» чітко прописаний лише механізм повернення коштів за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов'язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором. Для цього туроператор разом із отриманням ліцензії на здійснення туристичної діяльності повинен купити гарантію у фінансовій установі на мінімальну суму 20 тис. євро Проте навіть за таких обставин дуже важко отримати компенсацію за зіпсований відпочинок.

Адже, по-перше, гарантії туроператорам забезпечують страхові компанії шляхом страхування ризику неплатоспроможності, тому, щоб отримати від них кошти, слід спершу довести факт настання страхової події. По-друге, турфірма повинна надати документи, що підтверджують зрив договорів саме через неплатоспроможність, а не недбале ставлення до роботи чинників, або рішення суду про порушення справи про банкрутство. Однак, як правило, робити це українські бізнесмени від туризму не поспішають. Тому їхнім клієнтам доводиться довго чекати компенсації за зіпсований відпочинок.

А що ж тоді робити, коли тур виявився погано організованим? Адже, якщо у випадку банкрутства туркомпанії, коли причина зриву проданого відпочинку за кордоном є наочною, важко повернути гроші за тур, то відшкодувати збитки за відсутність належного сервісу у готелях, відповідного харчування тощо взагалі може бути марною справою.

Шлях до суду

Загалом, усе залежить від здатності незадоволеного відпочинком туриста довести у суді факт невиконання договору про надання туристичних послуг. Попри це, кандидат юридичних наук, професор, президент Європейської школи права та арбітражу Олена Вінгловська, яка на собі відчула усі принади зіпсованого відпочинку, радить не дарувати несумлінним турфірмам можливості залишатися безкарними, а подавати позовну заяву до суду із вимогою відшкодувати завдані збитки туристам. Для цього слід зосередитися на зібранні якомога ширшої доказової бази.

«Спершу на місці, тобто у закордонному готелі, разом із представниками приймаючої сторони необхідно зафіксувати всі наявні порушення, – радить пані Вінгловська. – Такий документ, у разі звернення до суду, може стати вагомим доказом невиконання туроператором умов договору. Однак перед цим можна також звернутися із скаргою до служби з питань захисту прав споживачів, надавши копії зібраних доказів. Як правило, цей крок стимулює турфірму, яка продала «неякісний» тур, до мирного розв’язання конфлікту. Проте, якщо її пропозиції не в стані покрити витрати туриста, який бажає компенсувати не лише матеріальні, а й моральні збитки, тоді йому прямий шлях до суду».

Правова природа туру

Подаючи позовну заяву, необхідно пам’ятати, що поширеною проблемою в таких спорах вважається обрання позивачем неналежного відповідача. «Першопричиною цього є відсутність інформації щодо суб’єкта, який безпосередньо надає туристичні послуги (туроператора), – вважає юрист адвокатської компанії «Правочин» Юрій Сівовна. – Справа в тому, що туроператори у більшості випадків укладають господарські договори з туристичними агентами, які, як відомо, лише здійснюють посередницькі послуги між споживачем та туроператором та відповідно не несуть відповідальності щодо якості надання таких послуг туроператорами. Мають місце також випадки, коли турагенти, уклавши договір з туроператором, переукладають подібні договори щодо здійснення посередницьких послуг між іншими туристичними агентами. Відтак, між туроператором та споживачем виникає ланцюг туристичних агентів, що є головною перешкодою для споживача при правильному встановленні суб’єкта туристичної діяльності, який надавав (або надає) туристичні послуги».

Крім того, за твердженнями Юрія Сівовни, позивачу необхідно проаналізувати зміст господарських договорів, які укладаються між туроператорами та туристичними агентами. «За своєю правовою сутністю – це договори комерційного посередництва, які регулюються главою 31 Господарського кодексу України, – зазначає він. – У свою чергу, положення ст. 297 ГК України встановлюють, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Однак на практиці трапляються випадки, коли туристичний продукт реалізується за договором комісії, що суттєво впливає на комітента чи комісіонера у спірних правовідносинах із споживачем туристичних послуг. Укладаючи договір із споживачем, комісіонер зазначає, що він діє від свого імені, а це передбачає його відповідальність за неякісне (неповне, невчасне) надання послуг».

За таких умов, звертаючись до суду, вкрай важливо провести аналіз суті та правової природи правовідносин, пов’язаних з придбанням споживачем туристичного продукту, а також відносин між суб’єктом надання таких послуг та особою, що їх реалізує.

Не довіряй, а перевіряй

Але, щоб не витрачати даремно час, гроші та нерви на судові тяганини, краще бути завбачливим заздалегідь, прорахувавши всі свої ризики під час підписання договору з турфірмою. Для цього потрібно пам’ятати, що в документі має міститися інформація про туроператора, реєстраційні, ліцензійні та банківські реквізити, адреса його місцезнаходження. Якщо йдеться про дитячий закордонний тур, батьки мусять детальніше ознайомитися з умовами харчування, аж до з’ясування щоденного меню. А перш, ніж підписати доручення на людину, котра супроводжує дитину, дізнатися про неї побільше, бажано під час особистого з нею знайомства. Адже ці люди, як запевняють працівники турфірм, повинні мати не лише педагогічну освіту й володіти іноземними мовами, а й пройти додатково при турагентстві спеціальні навчальні курси, оскільки на них покладено відповідальність за кожну відправлену за кордон дитину. Крім того, необхідно з’ясувати програму туру, назву відвідуваних міст, категорії готелів, маршрут та інші істотні умови відпочинку, а також перечитати в Інтернеті відгуки. Не зайвим також буде перевірити в організатора подорожі дозвіл на здійснення дитячого відпочинку, що видається Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту або його територіальним органом.

«А взагалі, нічого не підписуйте, якщо запропонований договір про надання послуг у сфері туризму надруковано дрібним шрифтом, – уточнює відомий правозахисник Едуард Багіров. – Оскільки, як показує практика, такі нечитабельні документи найчастіше містять безліч приміток і доповнень до основного тексту договору, які роблять його умови кабальними для нашого туриста. А ще краще перед підписанням документів попередньо порадитися з юристом, на що, відповідно до Закону «Про туризм», маєте повне право. Або принаймні постарайтеся обговорити з менеджером турагентства кожен пункт договору. При цьому обов’язково поставте, так би мовити, запитання у лоб про те, до кого у разі неякісної організації відпочинку вам потрібно буде через суд висувати претензії? Ефект буде негайним», – резюмує правозахисник.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

У Росії трапляється набагато більше випадків, ніж в Україні, невиконання туроператором договору про надання туристичних послуг. З огляду на це Держдума три роки тому намагалася внести зміни до Федерального закону «Про основи туристичної діяльності в Російській Федерації», які б гарантували клієнтам турфірм якісне обслуговування та компенсацію у випадку зіпсованого відпочинку. Взявши за основу закордонний досвід, група авторів запропонувала зобов’язати туроператора надавати фінансові гарантії у вигляді банківської гарантії або страхування громадської відповідальності на суму 10 млн рублів щорічно, якщо він працює в сфері виїзного та в’їзного туризму, або 1 млн рублів, якщо надає туристичні послуги на внутрішньому ринку.

Однак, що найбільше обурило представників турбізнесу, так це зрівняння великих, середніх та дрібних турфірм, які повинні сплатити зазначені суми, незважаючи на свій дохід. Але це не реально, оскільки переважна більшість туроператорів просто не в змозі вилучити одразу з обороту 10 млн рублів. Проти прийняття цього законопроекту виступили не тільки голови найбільш важливих туристичних регіонів Росії, але й Російський союз промисловців і підприємців та низка політичних партій і громадських організацій.

Між іншим, за кордоном практика фінансових гарантій існує вже давно. Проте там розмір фінансового депозиту або страхової суми визначається саме середнім річним оборотом турфірми і коливається від 50 до 300 тис. доларів. Окрім цього, закордонні банки гарантують збереження коштів на банківському рахунку для юридичних осіб і підприємців, чого не відбувається у Росії.

Олександра ТИМОЩУК



Теги:
літній курортний сезон, курорти Туреччини, Єгипту, Хорватії, Чорногорії, Тунісу, зіпсований відпочинок громадян за кордоном, банкрутство, шахрайські дії туристичних фірм, проблеми із затримкою вильоту літака, зрив туру українським туристам, компенсування збитки, невдалий відпочинок, аналітика, аналітична юриспруденція

Джерело:

ЮВУ № 35 (843)

Аналітична юриспруденція