Газотранспортне марево

KurdelchucЯк відомо, в жовтні минулого року Україна підписала Договір про зону вільної торгівлі в рамках країн СНД, що викликало тоді чимало нарікань і суперечок, оскільки надто таємно М. Азаров і його команда все те робили. Суперечки ці точаться й досі, позаяк неясності в тих документах багато, зокрема, щодо можливостей доступу України до газотранспортних систем країн-учасниць (в т.ч. Росії), в чому запевняв свого часу глава Кабміну і що є досить сумнівним, знаючи методи сучасної міжнародної практики нашого північного сусіда. У зв’язку з цим у редакції ЮВУ виникла низка запитань, із якими ми звернулися до відомого юриста, що має досвід роботи в нафтогазовій сфері, президента Укрінюрколегії, заслуженого юриста України Данила КУРДЕЛЬЧУКА.

 

– Даниле Марковичу, наскільки справді буде реальною можливість доступу України до газотранспортних систем країн-учасниць цього Договору і чи дійсно така стаття в ньому існує?

 

– Нині кожен бажаючий може ознайомитись з текстом згаданого Вами Договору про зону вільної торгівлі, що розміщений на офіційному сайті виконкому СНД у Мінську (Єдиний реєстр правових актів та інших документів СНД). Договір, підписаний 8 країнами 18 жовтня 2011 року, поки що не є чинним, оскільки він повинен бути ратифікований принаймні трьома державами-

підписантами.

По суті. Згаданий Договір не просто не містить положень про вільний доступ або про можливість такого доступу до газотранспортних систем країн-учасниць. Навпаки, пункт 2 ст. 7 Договору, що присвячений свободі транзиту, прямо вказує на те, що положення Договору не розповсюджуються на трубопровідний транспорт. Крапка.

Наступний пункт 3 згаданої статті 7 передбачає гіпотетичну можливість зацікавлених сторін протягом шести місяців після набрання чинності Договором провести і завершити переговори з питань розробки спеціальної Угоди про транзит трубопровідним транспортом.

 

Таким чином Договір про ЗВТ не регламентує і не передбачає запровадження режиму свободи транзиту у сфері трубопровідного транспорту взагалі.

Вказаний пункт 3 статті 7 Договору, що передбачає розробку Угоди про транзит трубопровідним транспортом, не повинен створювати жодних ілюзій у тому, що на просторах СНД може бути запроваджено рівний доступ до ГТС країн-учасниць.

Він діятиме лише стосовно «зацікавлених» сторін, тобто щодо лише тих держав, які висловлять зацікавленість в укладенні Угоди про транзит трубопровідним транспортом. При тому немає жодних гарантій того, що Росія висловить таку зацікавленість. Зобов'язання за цим пунктом стосується лише розробки і погодження тексту Угоди про транзит трубопровідним транспортом, але не набрання чинності такою Угодою. Тобто текст можна погодити, а підписання і відтак його реалізацію відкласти у довгу шухляду.

 

– Я веду це до того, чи може такий пункт посприяти Україні в її прагненні купувати газ, наприклад, у Туркменистані й транспортувати його до нас російськими газопроводами? Адже «по-хорошому» Росія навряд чи погодиться...

 

– Ми з’ясували, що Договір про зону вільної торгівлі в рамках СНД не передбачає права на рівний доступ до газотранспортних систем країн-учасниць, тому Україна не може послуговуватись ним у її прагненні купувати газ у Туркменистані й транспортувати його в Україну. Туркменистан, до речі, навіть не підписував вказаний Договір і не є його учасником.

Не повинно бути ілюзій щодо позиції Росії. Російський погляд на те, як має бути імплементований принцип рівного доступу до ГТС, відображено в міжнародних договорах, укладених у рамках Митного союзу за участю Росії, Білорусі та Казахстану. Зважаючи на те, що Митний союз є більш глибоким інтеграційним об'єднанням, ніж ЗВТ, а тому держави-учасниці ЗВТ у рамках СНД апріорі не отримають і не можуть отримати більше прав на доступ до ГТС Росії, ніж держави-учасниці Митного союзу.

Зокрема, мова йде про Угоду про правила доступу до послуг природних монополій у сфері транспортування газу, укладену 9 грудня 2010 року між Росією, Білоруссю та Казахстаном (як державами-членами Єдиного економічного простору та Митного союзу). Згідно з положеннями від 9 грудня 2010 року:

(і) суб’єкти господарювання отримають доступ до газотранспортних систем держав-учасниць ЄЕП, але лише щодо газу, що походить з територій держав-членів ЄЕП і призначений для задоволення їхніх внутрішніх потреб (це – функціональне обмеження свободи доступу до ГТС). При цьому Угода від 9 грудня 2010 року прямо передбачає, що доступ до газотранспортних систем держав-учасниць ЄЕП не надається для транспортування газу, що походить з держав, які не є учасницями ЄЕП, а також для транспортування газу за межі ЄЕП та поза його меж (це – територіальне обмеження свободи доступу до ГТС). Наслідком цього є, зокрема, те, що Україна – навіть якщо гіпотетично припустити, що вона стане членом Митного союзу – не отримає доступу до ГТС Росії для транспортування туркменського газу (навіть якщо він призначатиметься лише споживачам України) або для транспортування будь-якого газу (наприклад, того ж туркменського чи казахстанського) з метою поставки до країн ЄС для реалізації на європейському газовому ринку;

(іі) суб’єкти господарювання держав-учасниць ЄЕП отримають доступ до їхніх газотранспортних систем на рівних умовах, включаючи тарифи, з виробниками газу, які не є власниками газотранспортної мережі країни, територією якої транспортується газ (це – обмеження свободи доступу до ГТС по колу суб’єктів господарювання). Наслідком цього є те, що «Газпром» як власник газотранспортної мережі Росії отримає преференційний тариф на транспортування газу найбільшою в Європі російською газотранспортною системою. У практичній же площині це даватиме «Газпрому» можливість встановлювати на свій розсуд (дискримінаційні) для інших суб’єктів господарювання тарифи на транспортування газу по ГТС Росії.

 

– У якому статусі за цих умов функціонуватиме українська ГТС? Чи не втратить Україна своїх переважних прав на неї?

 

– 24 вересня 2010 року Україна підписала Протокол про приєднання до Договору про заснування Європейського енергетичного співтовариства, ратифікувала цей Протокол – 15 грудня 2010 року. З 1 лютого 2011 року Україна стала повноправним членом Європейського енергетичного співтовариства.

Приєднавшись до Європейського енергетичного співтовариства, Україна, серед іншого, взяла на себе зобов’язання імплементувати Другу газову директиву ЄС. Уже як учасник Європейського енергетичного співтовариства Україна зобов’язалася імплементувати Третю газову директиву ЄС до 1 січня 2015 року. При цьому одним з ключових принципів як Другої, так і Третьої газових директив є вільний доступ до газотранспортних мереж (поряд з принципом функціонального розподілу різних видів діяльності у газовому секторі та принципом вільного вибору споживачами своїх постачальників газу).

Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу», прийнятий 08.07.2010 (набрав чинності з 24.07.2010), також закріплює принцип «забезпечення рівних можливостей для доступу до Єдиної газотранспортної системи України та підземних сховищ газу» (статті 9, 13 та 21).

Виходячи з цього, належне виконання Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань в рамках Європейського енергетичного співтовариства (а саме: імплементація Другої та Третьої газових директив), а також належне виконання Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (прийняття необхідних підзаконних актів) дозволить побудувати в Україні лібералізований та конкурентний газовий ринок європейського типу, на якому зацікавленим суб’єктам будуть забезпечені рівні можливості доступу до ГТС України.

Якщо розвиток подій піде за цим сценарієм і Україна остаточно стане частиною газового правового поля ЄС, тобто європейського газового простору (а не буде втягнута до євразійського газового простору, що будується на засадах монополізму і дискримінації – а загроза такого втягнення існує в тому числі через розмитість положень Договору про ЗВТ в СНД від 18.10.2011 в частині регулювання транзиту трубопровідними системами), то Україна зможе належним чином забезпечити свої права щодо власної ГТС. Іншими словами, не слід негативно ставитися до поглиблення співпраці з «Газпромом» (у тому числі у питанні використання ГТС України), більше того, важливо використати найменшу можливість конструктивної співпраці з російським партнером, але принципово, щоб така співпраця здійснювалася в рамках європейського газового простору та на правових засадах ЄС.

 

– І все ж, Даниле Марковичу, наскільки реальною, як на Ваш погляд, є реалізація права рівного доступу до ГТС для всіх країн СНД?

 

– Якщо мова йде про Україну та українську ГТС, то реалізація права рівного доступу до української ГТС для всіх країн СНД є реальною за умови, якщо Україна належним чином виконає свої міжнародно-правові зобов’язання в рамках Європейського енергетичного співтовариства (тобто імплементує Другу та Третю газові директиви), а також прийме підзаконні нормативно-правові акти, необхідні для того, щоб Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» почав діяти у повному обсязі.

Якщо мова йде про Росію та російську ГТС, то реалізація права рівного доступу до російської ГТС для всіх країн СНД видається нереальною. Необхідно усвідомлювати, що надання рівного доступу до російської ГТС суперечить як законодавству Росії, так і її політиці:

(і) По-перше, «Газпром» (безпосередньо та через свої 100% дочірні компанії) володіє в Росії монополією на трубопроводи природного газу. Через те, що йому належить газотранспортна мережа Росії, «Газпром» має ексклюзивні права на експорт природного газу, надані Федеральним законом “Про експорт газу”, а також реалізує політику «єдиного експортного вікна». Сам «Газпром» на своєму сайті з цього приводу вказує наступне:

«Основополагающим элементом экспортной стратегии «Газпрома» является система единого экспортного канала. В 2006 году был принят Федеральный закон «Об экспорте газа», который пре-

доставляет «Газпрому» исклю-

чительное право на экспорт газа, позволяет проводить скоординированную производственную и маркетинговую политику и является дополнительной юридической гарантией надежности экспорта российского газ» (http://www.gazprom.ru/about/marketing/europe/).

Запровадження ж вільного доступу до ГТС Росії неминуче призведе до руйнації «єдиного експортного каналу» та втрати «Газпромом» своєї монополії і своїх колосальних прибутків.

(іі) По-друге, як відомо, Росія 6 серпня 2009 року відмовилася від ратифікації Договору Енергетичної Хартії 1994 року (ДЕХ). Одна з головних причин цього полягала у тому, що «Газпром» виступав проти тих положень ДЕХ, які забезпечували свободу транзиту енергоматеріалів (відповідні положення ДЕХ передбачали зобов’язання щодо заборони дискримінації у доступі до транзитних мереж).

(ііі) По-третє, як засвідчують події останніх років, поставки газу та використання газотранспортної інфраструктури стали важливим інструментом зовнішньої політики Росії. При цьому такий інструмент ґрунтується, серед іншого, на експортній монополії «Газпрому» та на недопущенні вільного використання потужностей газотранспортної мережі Росії.

 

Розмовляв

Федір Іллюк

Джерело:

ЮВУ №29

Аналітична юриспруденція